ВСТУП
Підготовка, виховання і навчання диригентів є чи не наймолодшим в нашому сучасному розумінні предметом, хоч, звичайно має свою багатовікову передісторію. Диригування в різних стадіях розвитку зазнавало всіляких змін, поки набуло сучасного вигляду.
Хоч за останнім часом опубліковано чимало робот, присвячених питанням диригування (монографії про видатних диригентів, видання типу підручників, посібників, різні статті тощо), питання власної методики викладання в основному залишаються невисвітленими.
Говорячи про методику опанування будь-яким фахом, ми зважаємо на факт існування необмеженого кола заходів, до яких може звернутись педагог у своїй роботі. В кожному окремому випадку педагог повинен враховувати рівень професіональної підготовки учня, його здібності, його загальний і музичний розвиток, а поряд з цим – ступінь складності твору, що вивчається з точки зору його музичного змісту, так і з боку його технічного втілення в диригуванні. Кінцевою метою педагога, його основним завданням є виховання диригента – музиканта, який відповідав би високим вимогам сучасного опанування цього мистецтва.
В процесі становлення художньої індивідуальності диригента важливу роль відіграє формування його світогляду, безперервне зростання знань в галузі філософії, естетики, історії та інших видів мистецтва. Тому в період навчання будь-яка дисципліна, яка входить в учбовий план, є для диригента неменш важливою, ніж фах. Ґрунтовне вивчання  всіх музичних і загальноосвітніх предметів доповнить і закріпить знання, одержані по класу диригування, і створить базу для розвитку загального і музичного світогляду. 
Коло завдань, які стоять перед педагогом – вихователем, надзвичайно широке. Особливої уваги в навчальному процесі вимагає ідейно-виховна робота.

Поряд з цим ще існують завдання дещо іншого плану, які вимагають більш пильної до себе уваги як з боку педагога, так і з боку учня. Візьмемо для прикладу таке важливе питання, як виховання волі. Адже ми не мислимо собі диригента, позбавленого твердості характеру і волі. Учень – це в майбутньому організатор, керівник великого колективу, його вихователь. Авторитет у колективі, необхідність підкорити його своїй волі – немислимі без згаданих вище якостей.
Професія диригента дуже складна. Вона вимагає великого розумового і нервового напруження, а також міцного здоров’я, витриманості, самовладання і витримки.

ТЕХНІКА ДИРИГУВАННЯ

Незалежно від підготовки учня, початок занять повинен бути присвячений ряду питань техніки диригування.
На першому етапі, тобто на початку ознайомлення з учнем, завжди виникає необхідність у становленні певних принципів щодо трактування тих або інших прийомів диригування, у прикладах трактування метричної системи тощо. Іноді це необхідно для звільнення апарата учня від скованості.

Функція рук.
Спочатку рекомендується встановити функції рук диригента. В диригуванні застосовуються різні типи рухів рук:
-       симетричні або однакові; 
-       роздільні, коли обидві руки при єдиній меті одночасно виконують різні технічні завдання.
Питання про те який тип руху використати в кожному окремому випадку, розв’язується в залежності від характеру музики, динаміки, фактури, темпу будь якого моменту в творі.
Незважаючи на те, що права і ліва руки можуть виконувати будь-яке завдання, практика диригування дуже часто визначає вимоги, які ставляться для кожної руки.
Права рука, яка при диригуванні ніби є керівним началом, призначається передусім для тактування, тобто показу метричних долей. Водночас вона визначає темп, характер руху, динаміку, дає вступ окремим голосам і групам, відзначає акценти, фермати, синкопи. Здійснюване правою рукою тактування – не механічний процес, а цілком випливає з особливостей виконуваної музики.
За допомогою лівої руки подається вступ інструментам, голосам, групам, здійснюється різноманітні динамічні відтінки виконання, а також показ фразування, дихання, зняття звучання, цесур, зміст мелодичного малюнку, гармонії фактури.
Це аж ніяк не означає, що подібні завдання не можуть виконуватися правою, а іноді і обома руками. Ми тільки підкреслюємо, якою великою є різноманітність застосованих диригентом рухів та їх сполучень, і ставимо питання про незалежність рук. Якщо рухи однієї руки автоматично дублюються другою, то це призводить до одноманітності диригування.
Однак не слід вважати, що не можна зовсім застосовувати симетричних рухів руками при диригуванні. Наприклад, при могутньому, урочистому звучанні всього оркестру з метою підкреслити характер такої музики, руки диригента мимоволі будуть підтримувати одна одну однаковими рухами.
Диригенти оперних вистав також часто застосовують симетричне диригування, коли оркестр, хор і солісти виконують партії одночасно. Це необхідно для більшого контролю над процесом виконання твору.
На основі сказаного можна зробити ряд висновків про функції рук диригента. Основні відмінності функцій лівої та правої рук полягають в тому, що тактування обов’язково здійснюється правою рукою, інші ж функції можуть однаковою мірою доручатися і правій і лівій руці. Питання незалежності рук в їх руках є однією з найскладніших проблем техніки диригування.

Диригентський апарат.
Як же досягти бажаної свободи координації рухів, незалежності рук?
Перед вивченням метричних схем необхідно визначити положення частин диригентського апарату. Всі частини диригентського апарату пов’язані між собою і знаходяться в певній залежності одна від одної.
         Корпус при диригуванні повинен бути прямим, спокійним, позбавленим напруження і разом з тим – зібраним, з трохи піднятими грудьми і розвернутими плечима.
Плечі не повинні підніматися надто високо – це сковує м’язи спини, призводить до розчепірення ліктів, до неприродного положення всього корпусу.
         Не слід зчиняти корпус, горбитись, низько опускати плечі. Надмірна рухливість корпусу: надто часті повороти, поклони при показі вступів і таке інше, створює враження метушливості, розхлябаності і, як правило викликається недосконалістю технічних навичок.
         Голова при диригуванні, як правило, дещо піднята. Таке положення є найбільш зручним. Схиливши голову, диригент не може добре бачити всіх виконавців і у свою чергу, виконавцям необхідно бачити обличчя диригента. Адже поглядом диригент концентрує увагу виконавців, показує вступ окремим голосам, групам тощо.
         Ноги при диригуванні забезпечують тверду і стійку опору для всього корпусу. При диригуванні корпус неминуче набуває різного положення і ноги, його опори – постійно змінюють свою позицію. Незважаючи на те, що зміна положення ніг неминуча, не слід вдаватися до неї дуже часто, щоб не створювалося враження топтання. При виконанні епізодів з напруженим звучанням, фортіссімо, тутті і таке інше, опорою для корпусу служить, як правило, обидві ноги.
         Руки – основа і найважливіша частина диригентського апарата. Різноманітні положення рук, їх рухи повинні бути вільні, зручні, природні й передусім відповідні характерові кожного моменту виконання.
         Як відомо, рука складається з кісті, передпліччя й плеча. Велику роль в диригуванні має кість – най рухлива і виразніша частина руки. Плече і передплічча органічно пов’язані з кістю і застосовуються тією мірою, яка потрібна для рухів самої кісті. Частині руки настільки взаємозалежні в своїх рухах, що будь-яке, навіть найменьше зрушення кісті (наприклад, легке стакато і піаніссімо) неминуче потребує участі м’язів передплічча і плеча.

         Диригентська метрична схема.
На початку в роботі з учнем найголовнішим є питання про метричні схеми. Починати вивчення схем трактування слід з ознайомлення із структурою всіх метричних схем. Доцільно на перший план відсунути три дуже важливих положень. 
1.    Вивчення метричних схем проводять тількі на музичному матеріалі.
2.    Напочатку вивчення схем використовують музичні зразки тількі в повільних темпах, у спокійному характері.
3.    Початкове практичне засвоєння схем вже на музичних зразках проводити однією правою рукою.
Наступне питання, з якого метру слід починати ознайомлення із схемами. Вивчення метричних схем, оволодіння ними найбільш раціонально починати з чотири-дольного метру. Засвоюючи схему чотири-доїльного метру, учень в її межах знайомиться з усіма видами диригентського жесту, з усіма його напрямками. Тут поряд із сильною і слабкою долею такту він зустрічається із відносно сильною долею. Одже, чотири-дольний метр є певною основою для побудови інших схем.

Диригентський ауфтакт.
Ми дотримуємось положення про те, що перша доля такту в усіх схемах, повинна визначатися тільки рухом, зпрямованим до низу. Для більшої виразності трактування необхідно досягати читкості й достатньої глибини жесту, що визначає сильну долю в будь-якій схемі. Прицьому слід враховувати що виразність показу першої долі значною мірою залежить від ясності останньої, яку виконує в даному випадку подвійну роль: вона і остання для схеми, і ауфтакт до першої долі. 
Немає потреби говорити про те, що ауфтакт завжди спрямований в гору. Це підготовчий або попереджувальний змах, який можна порівняти із взяттям дихання у співаків або у духовиків. Диригент застосовує його, показуючи початок виконання твору або його частки, епізоду, фрази. За допомогою ауфтакту, диригент дає вступ групам інструментів або окремим інструментам в оркестрі, користується ним при зміні темпу, гармонії, для показу кожного моменту динамічного, ритмічного характеру, який має будти виділений у виконанні. Навіть припинення звучання не можливо здійснити без допомоги ауфтакт.
З усього сказаного ясно, яке велике значення в диригуванні має ауфтакт як жест, що підготовлює рух, в який він безпосередньо переходить. Говорячи про виразність диригування, ми передусім говоримо про виразність ауфтакту. 

Поняття вступу. 
Немає питання про відповідальність будь-яких вступів при виконанні на початку твору, де вступає весь оркестр, група інструментів, інструментальних голосів чи про вступ солюючого інструмента чи вокаліста, або їх ансамблю, в якомусь окремому місці.
Диригент зобов’язаний забезпечити одночані і своєчасні вступи, які повинні відзначатися повною зладженістю в динаміці, темпі, штрихах і тому інше. Саме в цьому виявляється вміння диригента добре показати вступ або, інакше кажучи, вміння мобілізувати увагу виконавців перед вступом і дати ясний ауфтакт, який переходить у жест показу вступу. Диригуючи в класі, коли оркестр замінює фортепіано, важливо з самого початку навчання виконувати навичку постійно уявляти оркестр, розташування оркестрових груп і вміння відчувати при тому тембри. Показуючи вступ, учень повинен звертатися до уявних виконавців. В результаті саме підняття рук перед показом вступу, значною мірою зумовить особливості іи початку твору. Показ вступів в середині твору не потребує від диригента такої значною внутрішньої підготовки: як перед початнком твору. Для показу вступу в середині твору доцільно використовувати ліву руку.
Дуже важливе значення в диригуванні має жест, який припиняє звучання, як кажуть – знімає його. Тут знову постає питання про ауфтакт. Амплітуда (об’єм) диригентського жесту залежить від дінамики, темпу, характеру музики. Більш гучне звучання потребує ширших, рішучих, інтенсивних жестів тихе звучання – навпаки.
Взагалі слід виховувати в собі і почуття міри щодо амплітуди жесту, уникати надто розмашистих рухів. Жест повинен будти максимально виразним і економічним. Крім того, багатьом учням, напевно, доводиться чути зауваження «Зменьшить жест! Це Гайдн а не Вагнер!». Правильне розуміння стилю також підказує диригентові міру взаємосування жесту.
Оволодіння майстерністю диригування це робота над самим твором. Лише глибоке вивчення змісту партитури, всіх виражальних засобів, за допомогою яких автор втілив свій задум, дає можливість диригентові усвідомити поставлені перед ним зауваження.

На закінчення хотілося б сказати напутні слова студентам-диригентам. Не варто розцінювати професію диригента як щось, що може втішити ваше самолюбство. Швидше за все, професія Диригент – це черговий особистісний крок у власному музичному розвитку, якому не буде кінця, доки бьється ваше серце. І пам'ятайте, що саме ваша праця в збагаченні знання професії Диригента, є тією самою кладкою каміння з яких виростають майбутні вершиниперлинного диригування. 
Бажаю всім здоров'я та щасливої ​​подорожі океаном музики!

Заслужений діяч мистецтв України, Професор - Віталій Куценко